How many languages you know — that many times you are a person. Скільки мов ти знаєш-стільки разів ти людина. A different language is a different vision of life.Інша мова - це інше бачення життя (Фредеріко Фелліні). Who does not know foreign languages does not know anything about his own.Хто не знає іноземних мов, нічого не знає і про свою власну (Гете). To have another language is to possess a second soul.Володіти іншою мовою - це як мати другу душу. (Карл Великий).

Тема: Країни Африки та Близького Сходу. Здобуття незалежності народами континенту. Крах апартеїду на Півдні Африки. Утворення держави Ізраїль. Близькосхідна проблема та шляхи її врегулювання

Перегляньте навчальне відео:

Всесвітня історія. 11 клас. §17. Країни Африки





Робота над поняттями. Запишіть в зошит визначення:

Апартеїд — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін.

Сеґреґація — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Робота з історичними джерелами.Ознайомтесь з уривками з історичних джерел. Поміркуйте (не писати!):

1. З якою метою Радянський Союз надавав допомогу країнам Африки? Відповідь обґрунтуйте своїми прикладами.

2. Які форми цього співробітництва були самими важливими?

3. Назвіть автора, якому ви довіряєте найбільше? Чому?

Захарченко А. М. Близькосхідний мирний процес 1990-х років: історичний аналіз. 4 квітня 2008 р.

«На початку ХХІ ст. Україна неодноразово демонструвала свою готовність зробити посильний внесок у процес врегулювання комплексу близькосхідних проблем та надати свої послуги сторонам конфлікту у будь-якій прийнятній для них формі. Свідченням цього стала діяльність українського миротворчого контингенту у складі Тимчасових сил ООН у Лівані, оприлюднення в 2002 р.

«Українських пропозицій в контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», а також проведення в травні 2003 р. під егідою ООН міжнародної конференції з близькосхідного мирного врегулювання у Києві.

«Українські пропозиції у контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», що були оприлюднені президентом України Л. Д. Кучмою в Аммані під час його офіційного візиту до Йорданії, Сирії, Лівану у квітні 2002 р., дістали високу оцінку лідерів арабських країн, які заявили про свою повну підтримку миротворчих зусиль України та висловили готовність до більш тісної взаємодії з нашою країною у цьому питанні… Таким чином, українська зовнішня політика на цьому напрямку стає важливою й органічною складовою європейської політики у близькосхідному регіоні і сприяє зусиллям нашої держави щодо інтеграції у європейські структури.

Негативним наслідком активізації посередницьких зусиль України із врегулювання близькосхідного конфлікту стали певні ускладнення у політичній сфері українсько-ізраїльських відносин.

Це пояснюється прагненням Ізраїлю нав’язати своє бачення шляхів врегулювання близькосхідного конфлікту, а також розгляд ним відносин України з арабськими країнами виключно з точки зору інтересів власної безпеки.

Проведення у Києві у травні 2003 року під егідою ООН Міжнародної конференції на підтримку миру на Близькому Сході, а також пропозиція щодо направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатонаціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та палестинськими територіями і на Голанські висоти зумовила стримано негативну реакцію з боку ізраїльтян. Посилання української сторони на те, що під час вироблення своєї позиції із зазначених питань вона орієнтується перш за все на країни ЄС, вступ до якого визначено стратегічним напрямком зовнішньої політики нашої держави, також не зустрічають в ізраїльської сторони належного розуміння».

З праці В. Міхіна «Світовий соціалізм і  національно-визвольний рух»

 

Економічна й технічна співпраця соціалістичних держав з африканськими країнами, що розвиваються, — важлива ланка їх зовнішньоекономічних зв’язків. Особливістю співробітництва соціалістичних країн із державами, що розвиваються, є його виробнича спрямованість. Деякі цифри економічної та технічної допомоги країнам, що розвиваються, з боку РЕВ: промисловість і енергетика — 79,4 %; сільське господарство — 5 %; транспорт і зв'язок — 5,4 %; геологорозвідувальні роботи — 4,9 %; освіта, культура, охорона здоров’я, комунальне господарство — 5,3 %. На 1 січня 1984 р. в країнах Африки за допомогою країн РЕВ побудовано та введено в дію 1507 об’єктів. Наприклад, було побудовано об’єктів енергетики та енергетичної інфраструктури, 19 об’єктів нафтодобувної та газової промисловості. Так, у Ефіопії споруджено великий нафтопереробний завод, який практично звільнив країну від необхідності імпортування нафтопродуктів. В Анголі працюють нафтобази в Маланже та Порту-Амбоїн.

 

З праці доктора філософських наук М. Мнацаканяна «Солідарність із силами національного й соціального визволення — незмінний курс СРСР»

 

Соціалістичне спрямування виникає як наслідок революційного завоювання влади революційно-демократичними силами, як вибір шляху розвитку конкретним народом. У першій половині 1980-х років налічувалося майже 20 країн соціалістичного спрямування. Соціалістичні країни, СРСР надають країнам соціалістичного спрямування відповідну політичну, моральну, матеріальну підтримку.

Так, для формування розвиненої національної економіки Ефіопії соціалістичні країни надали допомогу для будівництва 30 об’єктів, які вже введені в дію, і 40, які ще будуються.

 

З книжки К. Ендрю та О. Гордієвського «КДБ.

Історія зовнішньополітичних операцій від Леніна до Горбачова»

 

За п’ять років (січень 1976 — грудень 1980 pp.) обсяг радянських військових поставок в африканські країни південніше від Сахари становив майже 4 млрд доларів, що в десять разів перевищувало військові поставки Сполучених Штатів. Наприкінці 1970-х років Москва зосередила всі свої надії та сподівання на Африканському континенті на Ефіопії, де в 1974 р. під керівництвом Менгісту Хайле Маріама до влади прийшла військова хунта марксистського зразка. У період жорстоких боїв між Ефіопією та Сомалі взимку 1977-1978 pp. радянські військові поставки до Ефіопії збільшилися настільки, що за деякими даними радянські транспортні літаки приземлялися на її території через кожні 20 хв понад 3 місяці. В операції, яка координувалася через радянський супутник-шпигун, брали участь 225 літаків. Одночасно з Анголи до Ефіопії було переміщено 17 тис. кубинців, там уже перебували 1 тис. радянських радників і 400 східних німців...

Незважаючи на все це, Менгісту розчарував Кремль не менше, аніж керівники Анголи та Мозамбіку. Через десять років після його приходу до влади ефіопська економіка була на межі повного краху, мільйони жителів країни страждали від голоду, а закінчення війни проти Сомалі й еритрейських сепаратистів не було видно.


Завдання (відповідь записати в зошит):

Поміркуйте і дайте відповідь на питання:

1. Чому становище африканських країн після здобуття незалежності залишається складним?

2. Що заважає розвитку африканських країн?

Фото виконаного завдання надсилайте мені в особисті повідомлення у Вайбер

Немає коментарів:

Дописати коментар