Жодна із земних утіх, якими спокушає Фауста Мефістофель, ученому не до вподоби. Він прагне:
Вмістить в собі всі радощі і муки,
Все те, що людству випало на долю,—
І глиб, і вись...
Мефістофелю вдається переконати Фауста в силі та красі кохання. Омолоджений Фауст бачить Маргариту, і в його серці прокидається жадоба кохання. Для Мефістофеля шлях до жіночого серця один — лестощі, подарунки, підкуп. Та кохання, що заполонило серце Фауста, підказує йому власний шлях до серця дівчини, і він обходиться без допомоги чорта. Фауст і Маргарита проводять теплі вечори разом, дівчина також охоплена пристрастю і сумує за коханим.
Однак Фауст і Маргарита — люди різного соціального становища, інтелектуальної конституції, їхнє призначення різне, тому спільного майбутнього в них бути не може. Фауст, хоча і кохає щиро, не в змозі уявити собі це почуття кінцем шукань; він є егоїстом у своїй палкості ще й тому, що не може встояти перед її спокусами. Він би ніколи не отримав задоволення від такого варіанту можливого людського щастя. Маргарита ніколи б не збагнула мети життя Фауста, тому їхні взаємини не могли мати оптимістичного фіналу. Кохання Маргарита і Фауста не мало перспективи ще й тому, що в ті часи ставлення суспільства до жінки, яка мала позашлюбний зв'язок з чоловіком, було негуманним. Однак Ґете вбачає причину трагічної розв'язки любовних взаємин Фауста і Маргарита не стільки в соціальній сфері, скільки у сфері духовного розвитку героїв. Саме це стало причиною того, що їхня зустріч у в'язниці була останньою.
Немає коментарів:
Дописати коментар