Ренесанс в Англії. В.Шекспір «Гамлет». Гамлет – вічний образ світової літератури.

 УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Переклади творів Шекспіра відіграли важливу роль у збагаченні української мови. Насамперед це виявилось у поповненні словникового запасу українців крилатими висловами. Чимало їх прилетіло в наше мовлення з трагедії “Гамлет”. Найвідомішим, безумовно, є гамлетівське бути чи не бути, яке символізує найвищу точку вагань особистості щодо якоїсь важливої проблеми. Крім того, в україномовному середовищі вже давно побутує вислів звихнувся час, який походить із фрази Гамлета time is out of joint з монологу наприкінці першої дії п’єси. Його вживають у значенні “прийшли нові часи з новими цінностями, не зрозумілими для попереднього покоління”.

Перегляньте відеоурок:

Зарубіжна література. Гамлет – вічний образ світової літератури

"Гамлет" аудіокнига (скорочено). Вільям Шекспір

➤Гамлет. Вільям Шекспір (повний текст твору)

➤Вільям Шекспір. Гамлет. Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Дайте відповідь на питання в зошит:

1. Дайте визначення (з відеоуроку), що таке вічний (традиційний образ)

2. Занотуйте три іпостасі Гамлета (з відеоуроку). Доберіть до кожної з цих характеристик ситуацію з твору.

3. Доведіть, що “Гамлет” — філософська трагедія.

Фото виконаного завдання надсилайте в  Human! (або у Вайбер, якщо не завантажується в Human)

Вивчити напам'ять монолог, зробити відеозапис, надіслати мені в особисті повідомлення:

Гамлет Бути чи не бути текст Українською (переклад О. Тільної)

Питання в тому: бути чи не бути,
Чи у думках шляхетніше страждати,
Каміння й стріли долі навісної
В собі тримати, чи, піднявши руки,
Спинити море труднощів. Заснути
І сном мерців сказати: ми скінчили
Боління серця і мирські турботи,
Що їх спадкує тіло. Це – потреба
Здійснити бажане – померти, ні, заснути.
Заснути і, можливо, бачить сни.
Але ж які вони по смерті будуть,
Коли, струсивши пил земний з чобіт,
Одержимо жаданий відпочинок?
Що створює трагедію з життя,
Хто стерпить штурхани і кпини часу,
І панську кривду, і героя зверхність,
І муки ненависного кохання,
Зневагу прав, законів уникання,
Презирство клерків, глузування черні,
Коли спокою можна досягнути,
Зблиснувши лезом? Хто терпіти буде
Тягар свого солоного життя,
Коли б не страх, а що там після смерті?
Країна невідома – та межа,
Із-за якої вороття немає.
Це змушує терпіти біди наші,
Замість летіти до незнаних меж.
Тож з нас сумління робить боягузів,
А справжній колір вироку такий,
Що хворобливість – млявих дум відбиток,
А вчинки – вияв миті нетривкої.
І значить все на світі – лиш омана,
Що губить назву дії… Ти тепер,
Офеліє, квіт ніжний, німфо, знаю,
Мене в своїх молитвах пам’ятаєш.