Перейдіть за посиалнням, перегляньте лекцію до теми:
Лекція 23. Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.). ЗНО з історії України
Теоретична частина
ПРОЦЕС ВХОДЖЕННЯ УСРР ДО СКЛАДУ СРСР
Процес утворення єдиної союзної держави розпочався під час громадянської війни 1918—1920 рр. У 1919р. склався воєнно-політичний союз радянських республік Росії, України, Білорусії, Латвії, Литви, згідно з яким утворювалося єдине керівництво армією, фінансами й найважливішими галузями народного господарства.
У 1920 р. утворилася договірна федерація Росії, України, Білорусії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, згідно з якою об’єднувалися народні комісаріати військових і морських справ, Вищі ради народного господарства (ВРНГ), зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти й телеграфу. Радянські республіки, в тому числі й Україна, формально мали статут незалежних держав, однак фактично вся повнота влади належала РКП(б), яка визначала їх внутрішню і зовнішню політику.
У 1922 р. було створено комісію ЦК РКП(б) у складі В. Куйбишева, И. Сталіна, Г. Орджонікідзе, X. Раковського та ін. для підготовки проекту нового федеративного договору. План автономізації (Й. Сталін) передбачав включення радянських республік до складу РСФРР на правах автономії. План створення федерації (В. Ленін) передбачав входження усіх радянських республік на рівних правах до нового державного об’єднання — Союзу Радянських Соціалістичних Республік. План створення конфедерації (X. Раковський) передбачав створення союзу суверенних держав, які повністю зберігають незалежність і створюють об’єднані органи для координації дій.
30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР проголосив утворення Союзу РСР у складі Російської СФРР, Української СРР, Білоруської СРР, Закавказької СФРР (Грузія, Вірменія, Азербайджан). 31 січня 1924р. II з’їзд Рад СРСР затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925р. IX Всеукраїнський з’їзд Рад вніс зміни в текст Конституції УРСР, які закріплювали входження радянської України до складу СРСР і створення Молдавської АРСР у складі УРСР.
ГОЛОД У ПІВДЕННИХ ГУБЕРНІЯХ УРСР
На початку 1920-х рр. внутрішнє становище України характеризувалося господарською розрухою й політичною нестабільністю.
Соціально-економічна й політична криза в УСРР на початку 1920-х рр.
Сфери кризи | Прояви кризи |
Економічна криза | Посівні площі скоротилися на 20% порівняно з довоєнним часом, валовий збір зерна складав 19,4%, обсяг промислового виробництва — 10% довоєнного рівня, було знищено 4 тис. км залізниць і 60% паровозів. Господарські збитки, завдані громадянською війною, становили 12 млрд. крб. |
Політична криза | Антибільшовицькі настрої зросли серед селян і робітників. У складі повстанських формувань нараховувалося понад 40 тис. селян, на підприємствах Києва, Харкова, Одеси спалахнули страйки робітників під гаслами «Ради без більшовиків». Радянська влада почала застосовувати Червону армію для боротьби з повстанцями |
В умовах соціально-економічної й політичної кризи більшовицьке керівництво здійснило спробу продовжити політику «воєнного комунізму». Однак селянство розгорнуло боротьбу проти більшовицького режиму, відмовляючись виконувати продрозкладку. Ситуація ускладнилася голодом 1921 — 1923 рр.
Голод 1921—1923 р. в Україні
Причини голоду | Занепад сільського господарства унаслідок Першої світової і громадянської воєн, продовження політики «воєнного комунізму» й підвищення норм продрозкладки, посуха й неврожай 1921 р. у південних районах України |
Масштаби голоду | Території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Миколаївської, півдня Харківської областей |
Політика радянської влади | Проведення хлібозаготівель в охоплених голодом районах, їх ізоляція військовими підрозділами від інших районів України, замовчування факту голоду до середини 1922 р., вивезення продовольства в Росію |
Наслідки голоду | Придушення повстанського руху на півдні України, зміцнення більшовицького режиму, загибель від голоду 1,5—2 млн чоловік |
НЕП В УСРР. ПОЧАТОК КУРСУ НА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЮ
Соціально-економічна й політична криза свідчила про неможливість продовження політики «воєнного комунізму» після завершення громадянської війни і необхідність переходу до нової економічної політики. У березні 1921 р. X з’їзд РКП(б) проголосив курс на неп.
Неп — економічна політика більшовиків у 1921—1928 рр., запроваджена з метою подолання соціально-економічної та політичної кризи й побудови радянської моделі соціалізму шляхом використання елементів ринкових відносин. Особливістю впровадження непу в Україні були його більш пізній початок (1922 р.).
Неп в УСРР
Галузь економіки | Основні заходи непу |
Промисловість | • Збереження державної власності на велику й значну частину середньої промисловості. • Денаціоналізація і здача в оренду дрібних і середніх підприємств. • Об’єднання підприємств у госпрозрахункові трести («Донвугілля», «Південьсталь», « Цукортрест») |
Сільське господарство | • Заміна продовольчої розкладки продовольчим податком. • Дозвіл на продаж надлишків сільгосппродукції через кооперативні організації, базари та ринки. • Дозвіл на оренду землі та використання найманої праці |
Торгівля та фінанси | • Відновлення державної та приватної торгівлі, поява бірж, базарів, ринків. • Утворення синдикатів для закупівлі сировини й збуту продукції. • Проведення грошової реформи — запровадження червінця |
Управління іі трудові відносини | • Децентралізація управління промисловістю. • Скасування загальної трудової повинності, запровадження добровільного найму робочої сили. • Перехід від зрівняльної до підрядної зарплати за результатами праці |
Неп сприяв швидкій відбудові народного господарства України: у най коротший термін досягай довоєнного рівня промисловість (1925 р.) і сільське господарство (1927 р.), відновилися торгівля й транспорт, підвищився життєвий рівень населення. За планом ДЕЕЛРО в Україні було побудовано десятки електростанцій, зокрема Дніпровська ГЕС, Чугуївська й Штерівська ДРЕС.
У 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію, який передбачав створення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості, з метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР
У 1927 р. XV з’їзд ВКГІ(б) проголосив курс на колективізацію сільського господарства, який передбачав об'єднання самостійних селянських господарств у колективні господарства — колгоспи, радгоспи.
Однак перспектив у непу не було, оскільки він базувався на двох несумісних основах: ринкових відносинах в економіці й адміністративно-командної системі в політиці. Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б) відмовилось від непу й розпочало докорінний переустрій держави, який отримав назву «радянська модернізація».
ПОЛІТИКА «КОРЕНІЗАЦІЇ» В УСРР (УКРАЇНІЗАЦІЯ).
КАМПАНІЯ З ЛІКВІДАЦІЇ НЕПИСЬМЕННОСТІ ДОРОСЛИХ
Основними рисами розвитку української культури в роки непу були ідеологізація всіх сторін культурного життя, створення нової пролетарської інтелігенції, розширення сфери вживання української мови, посилення боротьби з неписьменністю, активізація антирелігійної кампанії.
У 1923р. на XII з’їзді РКП(б) більшовицьке керівництво проголосило політику «коренізаціі», яка в Україні дістала назву «українізація». Вона передбачала збільшення представництва українців в органах влади, державних, освітніх і культурних установах, розширення сфери застосування української мови, відродження та розвиток української культури. Найважливішу роль в здійсненні українізації відіграли керівники наркомату освіти Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.
Головним завданням у галузі освіти стала ліквідація неписьменності дорослих для підготовки «робітничо-селянської інтелігенції». На початку 1920-х рр. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписемністю, товариство «Геть неписьменність!», «лікнепи» для населення від 8 до 50 років. В результаті наприкінці 1920-х рр. 70 % дорослих у містах і 50 % дорослих на селі стали письменними.
УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 1920-Х РР.
Українізація поширилася на всі сфери життя. Збільшилася кількість українців у партійних і державних органах до 54 %, українською мовою проводилося навчання в 80 % шкіл, 50 % технікумів, 25 % вузів. Відроджувалася українськомовна преса: українською мовою видавалося 90 % газет, 50 % книг, велося радіомовлення.
Активну роль в українському національному відродженні відігравала створена у 1921 р. Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) на чолі з митрополитом В. Липківським, в якій богослужіння відправлялося українською мовою. Українізація дала могутній поштовх розвитку науки, літератури та мистецтва.
Культура і духовне життя в роки непу
Освіта. Наука
Розбудовувалася державна система освіти, відкривалися дитячі садки, дитячі будинки, семирічні трудові школи, профшколи, технікуми, інститути. Збільшилася кількість навчальних закладів.
Проводилися кампанії з ліквідації неписьменності дорослих, було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменістю (1921 р.), товариство «Геть неписьменність!» (1923 р.).
Центром розвитку науки стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН), де працювали історик М. Грушевський, мовознавець А. Кримський, біолог В. Папський, математик Д. Граве, хімік Л. Писаржевський.
Література
Розвивалися літературні напрямки: революційно-романтичний (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан), неокласичний (М. Зеров, М Рильський), памфлетний (М. Хвильовий), гумористичний (О. Вишня).
Виникли літературні організації «Плуг» (спілка селянських письменників), «Гарт» (спілка пролетарських письменників), ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).
Розгорнулася літературна дискусія під гаслами «Геть від Москви!», «Дайош Європу!». Ініціатор дискусії М. Хвильовий виступав за необхідність використання досягнень європейської культури й визначав згубність однобічної орієнтації на російську культуру.
Мистецтво
В образотворчому мистецтві розвивалися напрямки: соціалістичний реалізм (Асоціація художників Червоної України, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш) і авангардизм (Асоціація революційного мистецтва України, М. Бойчук).
Театральне мистецтво було пов'язано з іменами режисерів-реформаторів Л. Курбаса (театр «Березіль») і Г. Юри (Державний драматичний театр ім. І. Франка), акторів Я. Саксаганського, М. Крушельницького, Н. Ужвій.
У музичному мистецтві вирізнялися композитори Г. Верьовка, Л. Ревуцький, К. Богуславський, виступали хорова капела «Думка» під керівництвом М. Городовенко, народні хори, ансамблі.
Помітних успіхів досягло кіномистецтво, в становленні якого важливу роль відіграв О. Довженко (фільми «Звенигора», «Арсенал»).
Українізація сприяла збереженню й розвитку української мови і культури. Та в кінці 1920-х — на початку 1930-х рр. радянська влада почала встановлювати контроль над культурою і згортати українізацію. Більшість прихильників українізації було звинувачено у націоналізмі й репресовано.
БОРОТЬБА З НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМОМ
Входження України до складу СРСР поставило долю українського народу в залежність від політики центру, який уособлювався ЦК ВКП(б) і урядом СРСР. Уже в 1920-х рр. деякі представники КП(б)У, зокрема нарком освіти УСРР О. Шумський і вчений-економіст М. Волобуєв, висловили невдоволення нерівноправним становищем УСРР у складі СРСР і політикою ВКП(б) щодо України.
Нарком освіти О. Шумський виступив із критикою поширеної практики призначення на вищі державні та партійні посади не українців, які були байдужими до національних цінностей українського народу. Учений-економіст М. Волобуєв виступив з критикою політики керівництва СРСР у галузі економіки. Він опублікував статтю «До проблеми української економіки», де здійснив аналіз негативних явищу народному господарстві України, які виникли внаслідок колонізаторської політики Росії.
Виступи О. Шумського і М. Волобуєва були проявом націонал-комуністичних поглядів, прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного розвитку України. О. Шумський і М. Волобуєв були звинувачені у «націонал-ухильництві», їх виступи були засуджені керівництвом ВКП(б). Підтиском розгорнутих проти них політичних кампаній вони були змушені визнати «помилковість» своїх поглядів.
ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ
ДАТИ
1920 р. | підписання союзного договору між УСРР та РСФРР про військовий та господарський СОЮЗ |
1921 р., березень | проголошення курсу на неп на X з’їзді РКП(б) |
1921 р. | утворення Української автокефальної православної церкви |
1921—1923 рр. | голоду південних губерніях України |
1922 р. | створення Комісії у справах електрифікації України (КЕУ) |
1922 р. | початок роботи театру «Березіль» під керівництвом Л. Курбаса |
1922 р.,30 грудня | утворення СРСР, входження УСРР до складу СРСР |
1923 р. | проголошення РКП(б) курсу на «українізацію» |
1923—1933 рр. | проведення більшовицьким керівництвом політики «українізації» |
1924 р. | прийняття Конституції СРСР |
1925 р. | прийняття нової редакції Конституції УСРР |
1925 р. | завершення відбудови промисловості України, проголошення РКП(б) курсу на індустріалізацію |
1925—1928 рр. | літературна дискусія, започаткована за ініціативою М. Хвильового |
1927 р. | завершення відбудови сільського господарства України, проголошення РКП(б) курсу на колективізацію |
1927 р. | створення Всеукраїнської спілки пролетарських письменників |
1928 г. | виступ М. Волобуєва у журналі «Більшовик України» зі статтею «До проблеми української економіки» |
ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ
Індустріалізація | процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості |
Українізація | політика ВКП(б) у 1923—1933 рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, державних, освітніх і культурних установах, розширення сфери застосування української мови, відродження та розвиток української культури |
Автокефальна церква (УАПЦ) | самостійна православна церква в Україні на чолі з митрополитом В. Липківським у 1921—1930 рр., у якій богослужіння відправлялося українською мовою |
ПЕРСОНАЛІЇ
КАГАНОВИЧ Лазар (1893—1991) — радянський партійний і державний діяч, один із найближчих прибічників Й. Сталіна. Генеральний секретар ЦК КП(б) У (1925—1928), противник українізації, виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О. Шумського та М. Хвильового. Прихильник проведення суцільної колективізації
ШУМСЬКИЙ Олександр (1890—1946) — радянський державний діяч, член КП(б)У, прихильник незалежності КП(б)У від РКП(б). Народний комісар освіти УСРР (1924—1927), прихильник політики українізації. Звинувачений керівництвом ВКП(б) у «націоналістичному ухилі» (шумськізмі). Засуджений до виправно -трудових таборів
СКРИПНИК Микола (1872—1933) — радянський державний діяч, один із засновників КП(б)У, голова першого радянського уряду України — Народного Секретаріату. Народний комісар освіти УСРР (1927—1933), прихильник політики українізації. Звинувачений керівництвом ВКП(б) у «націоналістичному ухилі»
ВОЛОБУЄВ Михайло (1903—1972) — вчений-економіст, професор політекономії, викладач Харківського механіко-машинобудівного інституту. Автор дискусійної статті «До проблеми української економіки» (1928), де здійснив аналіз негативних явищ у народному господарстві України. Звинувачений керівництвом ВКП(б) у «націонал-ухильництві»
ХВИЛЬОВИЙ (ФІТІЛЬОВ) Микола (1893—1933) — письменник, публіцист, один із засновників Спілки пролетарських письменників «Гарт», Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Ініціатор літературної дискусії (1925—1928) під гаслами «Геть від Москви!», «Дайош Європу!». Автор творів «Іван Іванович», «Ревізор», «Україна чи Малоросія» та ін.
ЮРА Гнат (1887—1966) — режисер і актор «Молодого театру» в Києві, співзасновник і режисер Українського драматичного театру ім. І. Франка в Києві, на сцені яких поставив вистави «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Украдене щастя» І. Франка, «Безталанна» І. Карпенка-Карого» та ін. Народний артист СРСР, виконавець ролей Мартина Борулі, вояка Швейка та ін.
КУРБАС Лесь (1887—1937) — режисер-новатор, один із засновників «Молодого театру», мистецького об’єднання «Березіль» (1922), на сцені яких поставив вистави В. Винниченка, М. Куліша та ін. Винайшов власну систему сценічного мистецтва, яка органічно поєднувала українське театральне мистецтво з європейською культурою. Заарештований органами НКВС, засланий у табори ГУЛАГу, згодом розстріляний
БОЙЧУК Микола (1882—1937) — живописець, засновник школи художників-монументалісті в (бойчукістів). Вміло поєднував риси візантійського живопису з традиціями українського малярства. Реставрував Софіївський собор у Києві, Єлецький монастир у Чернігові. Автор декорацій для вистав «Молодого театру» Л. Курбаса. Заарештований органами НКВС і розстріляний
ДОВЖЕНКО Олександр (1894—1956)—письменник, художник-ілюстратор, кінорежисер, засновник української кінематографії. Працював на Одеській та Київській кіностудіях. Режисер художніх фільмів «Арсенал», «Звенигора», «Земля», «Поема про море», документального фільму «Битва за нашу Радянську Україну», автор книги «Зачарована Десна»
Практична частина:
Виконайте тестові завдання ( сфотографуйте відповіді у зошиті, надішліть мені в особисті повідомлення)
Тест 2 (контрольний)
1. Що спричинило впровадження більшовиками нової економічної політики на початку 1920-х рр.?
А відмова від ідеї побудови комунізму насильницькими методами
Б необхідність мобілізації сил для перемоги у громадянській війні
В підтримка національно-визвольної боротьби українського народу
Г масове незадоволення населення політикою «воєнного комунізму»
2. Які території заштриховано на картосхемі Української Соціалістичної Радянської Республіки в період непу?
А території, передані Українській СРР у 1925 р.
Б території України, уражені голодом 1921—1923 рр.
В українські території, приєднані до РСФРР у 1925 р
Г території, передані Польщі за Ризьким миром 1921 р.
3. Яке твердження розкриває зміст запропонованого В. Леніним плану об’єднання радянських республік?
А входження республік на рівних правах до нового державного об’єднання
Б включення неросійських республік до складу РСФРР на правах автономії
В створення союзу суверенних держав, які повністю зберігають незалежність
Г укладення республіками договору про створення воєнно-політичного союзу
4. Установіть відповідність між визначеннями та поняттями, які характеризують соціально-економічне життя в УСРР у період непу.
1 система фіксованого натурального оподаткування селян, уведена більшовиками замість продрозкладки
2 ведення господарства на основі фінансової самостійності в умовах збереження централізованого керівництва
3 передача майна у термінове володіння і користування для здійснення господарської діяльності
4 об’єднання суміжних підприємств для виробництва та реалізації продукції під спільним керівництвом
А госпрозрахунок
Б кооперація
В оренда
Г продподаток
Д трест
5. Установіть хронологічну послідовність подій, пов’язаних з економічним життям в УСРР у роки непу.
А завершення відбудови сільського господарства
Б проголошення ВКН(б) курсу на індустріалізацію
В подолання голоду в південних губерніях України
Г запровадження РКП(б) нової економічної політики
6. Які риси притаманні курсу більшовицького керівництва на українізацію в роки непу?
1 відродження українськомовних газет, журналів, радіомовлення
2 надання самостійності Україні у вирішення культурних питань
3 збільшення навчальних закладів з українською мовою навчання
4 відновлення української держави, проголошення її суверенітету
5 створення умов для культурного розвитку національних меншин
6 надання українській мові статусу державної на території України
Немає коментарів:
Дописати коментар