Любі учні!
Ознайомтесь із теоретичним матеріалом та виконайте практичне завдання
Проблема війни і миру в літературі XX ст.
Епічний театр Бертольта Брехта: теоретичні засади й художня практика
Перегляньте навчальне відео
Б. Брехт. «Матінка Кураж та її діти»
Якщо завдяки чомусь світ одужує, а людство випростовується, то тільки завдяки подвигам і стражданням тих, кого не можна було ані зігнути, ані купити, хто волів розлучитися радше з життям, але не зі своєю людяністю.
Герман Гессе
До історії світової літератури Бертольт Брехт увійшов не лише як найвидатніший німецький драматург XX ст., а і як новатор та теоретик драми. У 1920-х рр. його творчі пошуки втілилися в ідею «епічного театру», спроможного проникати в суть глибинних соціальних і політичних конфліктів доби. Теоретичні основи цієї концепції Брехт виклав у праці «Сучасний театр - театр епічний» (1931), де він полемізує з традиційним «аристотелівським» (або «драматичним») театром щодо форми та змісту драматичного твору. Як свого часу Генрік Ібсен і Бернард Шоу, котрі класичній драмі протиставили п’єсу-дискусію, так само і Б. Брехт традиційному «аристотелівському» театру протиставляв театр «епічний».
Насамперед Брехт прагнув підкреслити умовність сценічної дії: глядач має пам’ятати, що сцена - це не життя, а театр. Усе, що відбувається на підмостках, спрямоване на те, щоб примусити розмірковувати з приводу побаченого, апелювати передусім до розуму, а не до серця. Згадаймо, в Аристотеля катарсис (очищення) через страх і співчуття найчастіше супроводжувався саме сльозами присутніх. Глядач також не повинен перейматися долею героя, адже має оцінювати його вчинки, неначе відсторонений незворушний суддя. В «епічному театрі» немає і бути не може позитивних і негативних персонажів: ставлення до кожного з них визначає людина, яка дивиться виставу. Головне для Брехта, аби відвідувач театру почав думати над тим, що відбувається на сцені. У такому театрі першорядною є роль автора, для якого вся дія - лише привід для початку інтелектуального діалогу з глядачем.
Концепція «епічного театру» Брехта ґрунтувалася на ідеї створити між глядачем і сценою дистанцію, необхідну для того, щоб глядач міг спостерігати і робити висновок, тобто — аби він далі бачив і більше розумів, ніж сценічні персонажі, аби його позиція стосовно дії була позицією духовної переваги та активних рішень («ефект відчуження»). Таке завдання, згідно з теорією епічного театру, повинні спільно вирішувати драматург, режисер і актор.
Отже, основні положення теорії «епічного театру» Бертольта Брехта такі:
- головним є звернення не до почуттів, а до розуму глядача. Емоції породжують катарсис (очищення душі), однак висновки глядач має робити з дійсності;
- слід зацікавити глядача не перебігом подій та очікуванням розв’язки, а ідеями твору та розвитком авторської/режисерської думки. Саме тому сюжети п’єс Брехта зазвичай пов’язані з історичними подіями або загальновідомими ситуаціями - Тридцятилітньою війною («Матінка Кураж та її діти»), зреченням Галілея свого вчення («Життя Галілея») або ж запозичені, як-от «Тригрошова опера» (Б. Брехт скористався сюжетом «Опери жебрака» англійського драматурга XVIII ст. Дж. Ґея);
- головним художнім прийомом є «очуження» - зображення чогось загальновідомого й буденного в несподіваному ракурсі. «Ефекту очуження» режисер досягав завдяки умовності костюмів і декорацій, використанню табличок із написами перед початком нового епізоду, уведенню пісень-зонгів, які є не частиною сюжету, поясненню/оцінці подій у зверненні акторів безпосередньо до глядача;
- підкреслена театральна умовність зображуваного, дистанціювання від присутніх у залі. Актор не перевтілюється в героя, а залишається собою, оцінюючи персонажа;
- сутність драматичного конфлікту полягає у зіткненні та протиборстві ідей, розв’язка переноситься зі сцени до зали - дійти певного висновку повинен сам глядач, який має бути спостерігачем-аналітиком;
- театр Брехта має філософський і дидактичний характер. Його завдання - учити думати, виховувати активну особистість, спонукати змінювати світ на краще.
Очуження (Verfremdungseffekt (нім.), або V-ефект) - це система оригінальних драматургічних і театральних прийомів та засобів, покликаних змінити ракурс звичного для глядацького сприйняття сюжету, картини чи образу таким чином, щоб, відтіснивши його переживання на другий план, представити знайоме і зрозуміле «чужим», несподіваним, спонукати тим самим до розмірковування та інтелектуальних роздумів.
«Що таке очуження? - писав Брехт. - Провести очуження певної події чи характеру - це означає позбавити подію чи характер усього, що й так зрозуміло, знайомо, очевидно, і, навпаки, - викликати щодо знайомих речей здивування і цікавість».
Відмінності між «драматичною» та «епічною» формами театру можна побачити в порівняльній таблиці (за Т. Денисовою, Г. Сиваченко):
Драматична («аристотелівська») форма театру | Епічна («антиаристотелівська») форма театру |
Дія | Розповідь про дію |
Залучає глядача до дії | Глядач має статус спостерігача |
Виснажує активність глядача | Пробуджує активність глядача |
Пробуджує емоції глядача | Змушує глядача приймати рішення |
Передає глядачеві хвилювання | Дає глядачеві знання |
Глядач є учасником подій | Глядач «очужується» від подій |
Навіювання | Аргументація |
Сприймання консервується | Сприймання переходить у пізнання |
Глядач перебуває у центрі, співпереживає подіям | Глядач безпосередньо стикається з подіями та аналізує їх |
Людина є «відомим» | Людина є «невідомим», тобто предметом дослідження |
Людина є незмінною | Людина змінює дійсність і змінюється сама |
Зацікавлення розв’язкою дії | Зацікавлення перебігом дії |
Попередня сцена обумовлює наступну | Кожна сцена незалежна, самодостатня |
Розвиток | Монтаж |
Події розвиваються лінійно | Події розвиваються зигзагоподібно |
Еволюційна обумовленість | Стрибки |
Людина як щось незмінне | Людина як процес |
Буття визначається мисленням | Мислення визначається буттям |
Почуття | Розум |
Теорія літератури
Епічна драма (або «відкрита») — драматичний твір, в основу якого покладено синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні елементи. Це характерно як для драматургії минулого (театр Кабукі і Но в Японії, музична драма в Китаї, «Обітниця Яугандхараяти» в Індії, «Перси» Есхіла у Греції), так і для сучасної драматичної творчості (Б. Брехт, М. Куліш, Е. Йонеско, Ю. Яновський, Є. Шварц). Притаманними такій драмі елементами є умовність, інтелектуалізація змісту, активне втручання автора в дію.
Для візуального осягнення теми "Епічний театр Бертольта Брехта" роздивіться картку (автор І. Доброгорська)
Завдання: поміркуйте над питаннями, відповідь запишіть у зошит:
1. Назвіть принципи епічного театру Брехта.
2. Розкрийте особливості епічного театру. У чому, на думку письменника, полягало призначення театру такого типу?
3. Сформулюйте, що таке ефект відчуження.
4. Обґрунтуйте, чому Брехта можна назвати реформатором драми.
Починаємо читати до наступного уроку:
Немає коментарів:
Дописати коментар